Мова: англійська
IMDB
Wiki
Це були 10 настільки якісних годин, наскільки це лише можливо для часу, проведеного перед екраном телевізора.
Незважаючи на роль виконавчих продюсерів, брати Коени не мають безпосереднього стосунку до цього серіалу, але всі їхні фішечки витримані строго і приносять цілу купу задоволення. Історія розгортається повільно та поступово, але не відпускає тебе ні на секунду. Побутові моменти додають справжності. Актори просто ідеальні, від Білі Боба Торнтона та Мартіна Фрімена, які просто божили 10 серій, до епізодичних ролей. Гумор чудовий. Соціальна проблематика, від якої вже давно хочеться блювати, просто відсутня. Атмосфера маленького американського містечка зачаровує та затягує, тобі хочеться пожити там тиждень, а може й рік. Оператор робить так, що ти відчуваєш себе десь там, поруч.
Під час критичних моментів напруги рівно стільки, скільки потрібно тут і зараз, для цього конкретного серіалу. Ніхто не хоче вигадувати сюрпризів і несподіваних сюжетних поворотів, бо для чого вони здалися, якщо історія чудова і без них?
Часом здається, що - ні, не може такого бути, не можуть люди так поводитися, той би так не зробив ніколи, а тамтой би цього не сказав. Але потім ти розумієш, що - ну, може й так, то й що з того? Так було задумано, це все неспроста. Хіба це якось шкодить задоволенню, отриманому від цього дійства?
Після закінчення останньої серії ти півночі читаєш про серіал в інтернеті і дивишся на ютубі додаткові матеріали.
Цей серіал можна сприймати на кількох рівнях. Можна просто слідкувати за історією, яка розказана дуже просто, прямолінійно, але настільки якісно і цікаво, що ти думаєш: "Чорт візьми, ну чому не можна так робити всюди і завжди?" Чого вартує лише епізод, коли Лу сидів з пушкою цілу ніч на ґанку і просто чекав. Хіба можливо було повірити, що так нічого й не станеться? Не сталося - і це робить історію дуже якісною і справжньою.
Можна піти на крок далі і слідкувати за відсилками до різних фільмів Коенів зі всіма цими фішечками і прикольчиками, за операторською і режисерською роботою, за інтер'єром і атмосферою.
А можна рухатися ще далі. Можливо, з допомогою якихось підказок з інтернету, бо самому все не побачити і не зрозуміти. І тоді ти починаєш усвідомлювати, що це набагато більше, ніж історія, більше, ніж круто знятий фільм. Ти читаєш назви серій, кожна з яких є якимось відомим парадоксом або притчею, і стараєшся зрозуміти, чому вона названа саме так. Стараєшся побачити глибокий символізм у кожній появі тварин у кадрі і думаєш, якою ж твариною насправді є кожен персонаж. Усвідомлюєш, що Молі просила Лестера кинути їй другу рукавичку, і він цього не зробив зовсім не через те, що не зрозумів натяку: свій розум він демонструє зразу ж у наступній сцені, коли легко розгадує загадку про лисицю, кролика та капусту. Він просто не захотів, бо жорстокі однолітки знищили його емпатію ще в глибокому дитинстві.
А що означає дощ із риби? Чим взагалі закінчилася ця лінія? Яке значення вона мала для основної історії, що і як вона мала розказати та пояснити?
І головне питання: що таке Лорн Малво?
Думати над цими питаннями - кайф сам по собі.
Може, мені було так приємно дивитися цей серіал через те, що я давно не робив таких марафонів і стужився за ними. Не знаю. Подивимося, що нам розкажуть наступні сезони.
А, основне забув: коли Лорн Малво каже тобі йти геть - краще йти геть.