Паразити [Пон Чжун Хо] - 2019 (фільм)


Мова: українська
Закадровий переклад
IMDB
Wiki

Це мав бути дуже, дуже крутий фільм із трьох причин: Пон Чжун Хо - це режисер "Спогадів про вбивство", одного з найкращих фільмів, що я бачив; не кожен неамериканський фільм виграє Оскар за найкращу картину; хайп був просто аномальний.

Мав, та не став.

Першу половину я дивився і думав: це крутий корейський фільм чи тупа французька комедія? А друга мені більше здалася подібною на дешевий трешачковий хорор. І в усе це вплутана якась соціальна філософія і романтика стосунків сина та батька. Тільки нічого з цього для мене не спрацювало. Бо - кетчуп на салфетці і засмучена морда алкаша, що примусили господиню звільнити працівницю? Ну серйозно? Всі ці ховання під столом? Це в кінці кінців комедія чи фільм з претензією на серйозність і глибину? І - ні, в даному випадку поєднати це не виходить.

Цілком можливо, що я просто затупий для геніальності цього фільму і його глибини. Що треба розуміти абсурдність деяких моментів, що режисер додав її спеціально. Усвідомлюю, що фанати "Механічного апельсина" (чомусь саме він мені згадувався під час чергової сцени, якої не могло бути в реальному житті) дивляться на мене звисока. Що ж, я на них теж.

Соціальний аспект фільму нецікавий і передбачуваний. Так, бідним бути фігово, бідних шкода. А багатим бути класно. Чи могли ті бідняки щось робити, щоб бути трохи багатшими? Я не знаю... Але так виглядало, що про це сказано мало не прямою мовою. Ні, вони не могли мати такий будинок. Але вони могли вкласти трохи праці, щоби жити трохи краще.

Філософсько-романтичні розмови сина та батька просто ні в тин ні в ворота. Мабуть, їх має бути шкода, але ні. Навіть уся моя емпатія, що часто заважає мені в житті, не дає відчути до них симпатії.

Так розумію, що покладання каменя в річку - це глибокий символізм. Тільки це було подібніше на якусь насмішку. А може, це й була насмішка? Може, режисер гнав собі цілий фільм? Якщо так - то він заплутав геть усіх.

Можливо, саме соціальна проблематика стала однією з причин для Оскара. Що ж, у США зараз своя повістка дня, це їхні справи. Тільки зі соціальною проблематикою бувають і кращі фільми.

Ну і логічність сюжету... Чому вона впустила тіпіху в дім, вона не могла сказати їй прийти, коли буде господиня? Для чого вони зібралися бухати в тому домі, вони настільки тупі, що не подумали, скільки всього може піти не так? Яку нафіг поліцію вона збиралася викликати в підвалі, якщо після того з величезною долею ймовірності про все дізналися б господарі? Важко було домовитися з побратимами за нещастям? Чи це власне суттєво було - показати, що ця сім'я не має особливої симпатії до собі подібних?

Пишуть, що батько вбив господаря будинку, бо той показував свою зверхність до бідних огидою до запаху вбивці. Але я цього моменту не догнав взагалі. Коли він закривав ніс - я не розумів, чому, думав, може, той чувак у підвалі зігнив весь абощо... Чому за це треба вбивати?

Я не кажу, що це поганий фільм. Але мені здалося, що таких фільмів сотні. Я не побачив у ньому нічого особливого і не дуже радив би комусь його дивитися.

Не вжив у цьому тексті жодного імені. Мені не виходить запам'ятовувати корейські імена. Може, мені не завжди виходить і корейські фільми розуміти?

To Your Scattered Bodies Go [Philip José Farmer] - У свої зруйновані тіла поверніться [Філіп Хосе Фармер] - 1971 (книга)


Мова: російська
Російська назва: "В своих разбросанных телах исчезнуть"
Переклад: ?
Wiki

Ця книга, лауреат Х'юґо 1972 року (чому я, власне, і знайшов її колись десь на OLX), - прекрасний приклад того, як можна взяти чудесну ідею і зафакапити її через, ймовірно, банальну недостачу письменницького хисту.

Всі люди, які коли-небудь жили на Землі, воскресають у дивному світі, що живе за власними правилами. Мабуть, це чийсь великий експеримент, мета якого - подивитися, що з цього вийде.

І це все написано трохи поверхнево. Уявити складно, що з цієї ідеї зробили би якісь умовні Стругацькі, якби взялися за неї. Але Фармер зробив щось дуже плоске та неглибоке, і цю книгу за власне мілкістю персонажів і глибиною сюжету можна порівняти з попереднім лауреатом Х'юґо, 1971 року - Ларі Нівеном і його "Світом-Кільцем". Це різні книжки, але якось по-однаковому ніякуваті.

Після дуже крутого початку Фармер примушує читача уявляти собі голих безволосих людей, які прокинулися зі смерті і пробують жити далі. Але я не думаю, що люди поводяться так, як про це думає Фармер. Особливо - голі лисі у всіх місцях воскреслі представники всіх можливих епох гомо сапієнс. Я сумніваюся, що вони зразу роздупляються, що до чого і як бути далі.

Я не думаю, що представниця тупорилої лицемірної вікторіанської епохи може абсолютно безпроблемно ходити голою і в усіх місцях безволосою, але потім страждати всім своїм пуританським серцем через те, що потрахалася з головним героєм. І взагалі, чому і тут, і в Нівена жінки якісь такі убогі та ніякі? Тупо і сумно. Нема нічого менш цікавого від нецікавих жінок.

Прогноз від Фармера: "У 80-их всі почали перебувати голими на пляжах". Пророк від бога. Здається, у нього були якісь дивні стосунки зі сексуальністю загалом.

Я прочитав менше третини і більше не хотів. Кажуть, що далі трохи цікавіше, але цікавого занадто багато, щоби на нього чекати.

Окремо - про видання, яке мені потрапило до рук: це одна з тих неймовірних книг початку 90-их років, де чомусь не вказані перекладачі (чому?! може, бо переклад вкрали?) і які загалом виглядають якось дуже дивно. Зокрема, в цьому були помилки в англійській назві книги та в імені автора. На останній сторінці - анонс продовження, яке скоро вийде! - і яке нікуди вже не вийшло. Пострадянські 90-і - це тобі не в калюжу пукнути.

Після 1970 року й абсолютно башкозриваючої "Лівої руки темряви" лауреати премії Х'юґо не вражають.