Дата: 4 лютого 2022 р.
Місце: Львівська національна філармонія ім. Мирослава Скорика
Виконавці: фортепіано - Катерина Тітова, труба - Олег Петришин, Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, диригент - Вінсент Козловський
Wiki 1
Wiki 2
Ці два твори займають особливе місце в моєму серці. Колись давно, майже 10 років тому, я вирішив нарешті почати слухати класичну музику і ходити в філармонію. Одним із майбутніх концертів мав бути точно такий самий: перший фортепіанний концерт і пʼята симфонія Шостаковіча. І я почав слухати ці речі. Звісно ж, перші кілька разів я просто чув какофонію (особливо в концерті). Але раз на пʼятий деякі моменти почали до мене доходити, а на десятий ці дві речі (особливо концерт!) стали одними з моїх улюблених класичних музичних творів.
Тоді з давно забутих вже причин мені не вдалося піти на концерт, але вдалося надолужити зараз. І це був такий чудовий вечір!
Піаністка українського походження Катерина Тітова, яка мешкає в Німеччині, була прекрасна. Я чув дуже багато виконань цього концерту (включно з піаністом-автором, який грав у якомусь дивовижному темпі), і це було одним із тих кращих. Так склалося, що я знаю напамʼять кожну його ноту, і мені здалося, що вона пару разів не попала, і на трубі фінал можна було зіграти трошечки чіткіше (я одного разу чув таке виконання цієї партії на трубі, ніби грав робот у хорошому сенсі цього порівняння - на жаль, зараз точно не згадаю, де), але це нічого крім придирань. Ще придирання - можна було трохи гарніше бути одягненою. Але чого це я...
Так от, той фінал, якщо його технічно ідеально зіграти, приносить багато музичного щастя. І зігратий він був на 95% ідеально.
Перечитав попередні два абзаци і стало трохи соромно, що людина, здатна зіграти три акорди на піаніно і два на гітарі, критикує класичних професійних музикантів. Але враження є враження.
Потім рояль забрали, диригента посунули ближче до залу, і ми попливли хвилями пʼятої симфонії. Було так добре закрити очі і слухати цю таку знайому, але, як завжди на концертах, по-новому зіграну музику. Я почув багато звуків, на які ніколи не звертав уваги (арфа? не знаю точно, не було видно), і це було дуже класно і цікаво. Фінал мені трохи більше подобається зіграний швидше, як це робив Леонард Бернстайн, але справа смаку. Сліз так і не стримав. Я не можу стримати сльози в кінці цього твору.
У філармонії (я вже давно там не бував) забрали ближчу до сцени половину стільців і поставили у шаховому порядку банальні стандартні чорні - ймовірно, як карантинний захід. Виглядає і відчувається так собі.
Деякі музиканти грали в масках. Цікаво, що роблять обережні до коронавірусу духовики?
Під час концерту я задумався про те, як класно, що людство, цивілізація створили такі речі, як музика, музиканти і філармонії. Які ми щасливі мати можливість піти на такий концерт. І як важливо все це берегти в цивілізаційному сенсі. Дуже тупий абзац вийшов, але це мені просто важко в слова запхати якісь доволі тонкі почуття, що мене наповнили десь посеред симфонії.
Ведуча багато розповідала про стосунки Шостаковіча з радянською владою, і закінчила представлення симфонії якось так: "Четверта частина має звучати радісно, але насправді це вимушена, показова радість". Мені не все одно, які в Шостаковіча були стосунки з владою. Але людина, що не чує щирої, чистої радості і щастя в фіналі його пʼятої симфонії, не має серця.