IMDB
Wiki
Fargo [Noah Hawley] - Фарґо [Ноа Говлі] - 2017, сезон 03 (серіал)
IMDB
Wiki
Ми просто щасливі, що живемо в еру, коли продукуються такі серіали, як Фарґо.
Третій сезон повернувся в сучасність, і продовжив розповідати нам про життя на півночі США, де з одного боку спокійно, а з іншого - так собі.
Ноа Говлі знову зібрав фантастичних акторів, написав неймовірно крутий сценарій, і зняв 10 серій у тому ж стилі, що й попередні два сезони - який так притягує і на який хочеться дивитися ще і ще.
Було дуже приємно побачити мою улюблену після The Leftovers Кері Кун, яка й тут зіграла просто ідеально. Цікаво, двері, які не відкривалися перед нею - це якийсь натяк на "Залишених"? Навряд чи, але співпадіння дуже круте.
Юен Мак-Ґреґор, виявляється, може бути не лише Обі-Ваном. Більше того, від може прекрасно зіграти одночасно двох таких різних людей!
Для мене цей сезон був найбільш американським із перших трьох. І не тільки через те, що тут усе крутилося навколо грошей. Мені в очі кинулося інше: все в цьому сезоні відбувалося навколо транспорту. Дуже американського транспорту. Бізнес Еміта - паркінги. Варґа живе в вантажівці. Еміт віддав Рею машину замість марок. Ґлорія постійно зупиняє шкільний автобус, коли їй щось треба від сина. Рей їздить на пасажирському автобусі - де це бачено?! Автобус з вʼязнями перевертається, чим починається одне з найнапруженіших полоювань, які я бачив на екрані. І все це - таке американське! Я не знаю точно, що цим наголосом хотів сказати Говлі, та й чи хотів щось сказати взагалі, але для мене це все було саме про Штати.
Крім серії про погоню в лісі (з топовою кульмінацією!) запала в душу серія в Лос-Анджелесі - і дуже дивно було побачити її з незрозумілих причин нижчий від інших рейтинг. Нагадався "Одного разу в Голівуді". І мультфільм всередині неї - такий якийсь крутий і моторошний, і так хочеться, щоби в робота все було добре!
На початку здавалося, що дещо повторюється: ідіотська парочка і мафіозі. Але далі все пішло зовсім не так як у 2 сезоні.
Варґа, зуби якого стають бридкіші та бридкіші від серії до серії! Ймовірно, це найогидніший персонаж, якого я бачив. Девід Тьюліс просто геніальний актор. Як же чудово він ригав!
Чи може в житті все бути так, як тут - Варґа, який за допомогою страху і огиди робить людей своїми рабами, і шеф поліції, який є настільки тупим? Так, може. Тепер вже я бачу, що на нашій планеті може бути все. Навіть "1984".
Думки з Редіту:
"Річ, яка мені особливо подобається в Фарґо, - це бруд на машинах. Додає трохи реалізму, якого не вистачає більшості фільмів і серіалів."
"Еміт, що подзвонив Вардзі після смерті Рея - це як Лестер, що подзвонив Малво. Люди, що продали свої душі дияволу."
Ну і - Твін Пікс! Ліланд Палмер, що говорить позаземні речі в боулінг-клубі під назвою Black Lodge??? Це підриває мозок. Це прекрасно.
Остання сцена сезону повторила першу. А Ноа Говлі ще раз довів, що він один із найкрутіших творців у сучасному телебаченні.
Цього тижня він розказав про початок зйомок пʼятого сезону.
Toy Story [John Lasseter] - Історія іграшок [Джон Ласетер] - 1995 (мультфільм)
Мова: українська
Дубляж: Le Doyen Studio
IMDB
Wiki
Ми з моїми 2.5-річними хлопцями подивилися Міядзакі, подивилися класичного Діснея, і дійшли до Піксару.
"Історія іграшок" - це не просто мультфільм. Це перший мульт легендарної студії і перший в історії цивілізації повністю анімований на компʼютері повнометражний фільм.
Мені хочеться придумати якісь недоліки - але ні, не виходить. Сценарій ідеального мультфільму. Персонажі просто круті. Графіка чудова. Гумор прекрасний. Всяких бійок і двіжу рівно стільки, скільки треба, не забагато і не замало. Динозавр доставив на 100%, на другомі місці пан Бульба.
А голова-павук - це поза конкуренцією найстрашніше, що я бачив у мультфільмах. Власне динозаврові треба було повчитися в неї, як бути страшним. Ці сусідські іграшки - взагалі хайлайт мульта, як на мене.
Це мультфільм про дружбу, пригоди і добро, про довіру і допомогу. Памʼятаю, що колись дуже давно я з невідомих причин ставився до нього з якоюсь пересторогою і недовірою (через погану назву?), а потім подивився - і просто прибалдів! Той момент, коли дорослі отримують точно не менше задоволення від дітей.
Напевно, у кожного мультфільм пробуджує давно забуті спогади. У мене - як я намалював собі на килимі уявну дорогу зі села, де в дитинстві жив, до Львова, і їздив по ній машинкою. А з дивану за цим спостерігала лялька Колюсик.
"Історія іграшок" назавжди ввійшла в історію мистецтва як визначний твір.
Я не знаю, що мої хлопці зрозуміли, але точно планую використовувати історію про те, як іграшки оживають, коли поряд нікого нема, колись у майбутньому.
After Life [Ricky Gervais] - По той бік життя [Рікі Джервейс] - 2019, сезон 01 (серіал)
Мова: англійська
IMDB
Wiki
Я закохався в Рікі Джервейса, коли почув його проповідь на відкритті Золотого глобусу 2020 року. Це було дуже смішно і відважно. Рікі пофік. За це його неможливо не любити.
Це дуже класний серіал. Спокійна англійська дуже смішна і дуже сумна комедія. Це дивно, коли тобі хочеться плакати і ржати водночас, але щось у цьому є.
Рікі тут - все: керівник проекту, сценарист і режисер.
Мені трохи бракувало глибини і, так би мовити, розмаху. Я впевнений, що з цієї дуже прикольної ідеї - "я роблю, що хочу, бо завжди можу себе вбити і таким чином втекти" - можна було зробити дуже крутий серйозний (у плані виробництва) годинносерійний серіал. Але і так вийшло кльово.
Чорний гумор Рікі - це дуже круто в світі, де дехто хоче заборонити жартувати з ненажер. А саме цю ідею десь недавно подала зірка першого сезону "Фарґо" Елісон Толмен, і я прочитав про це якраз десь в районі чергової серії від Рікі.
Дуже класні персонажі. Дуже миле англійське містечко. Складається враження, що там із будь-якої одної точки до будь-якої іншої можна зайти пішки за 10 хвилин.
І ще раз: дуже смішно!
"Якщо людина хороша, то для неї робити, що хочеш - це робити щось добре" - крута ж фраза. І таких фраз у цих маленьких шести серіях було дофіга. І все це придумала і написала одна людина.
Піду отримаю чергове задоволення і почну перед сном другий сезон. Цікаво, що буде далі.
Концерт №1 для фортепіано і труби; Симфонія №5 [Дмітрій Шостаковіч] (концерт)
Дата: 4 лютого 2022 р.
Місце: Львівська національна філармонія ім. Мирослава Скорика
Виконавці: фортепіано - Катерина Тітова, труба - Олег Петришин, Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, диригент - Вінсент Козловський
Wiki 1
Wiki 2
Ці два твори займають особливе місце в моєму серці. Колись давно, майже 10 років тому, я вирішив нарешті почати слухати класичну музику і ходити в філармонію. Одним із майбутніх концертів мав бути точно такий самий: перший фортепіанний концерт і пʼята симфонія Шостаковіча. І я почав слухати ці речі. Звісно ж, перші кілька разів я просто чув какофонію (особливо в концерті). Але раз на пʼятий деякі моменти почали до мене доходити, а на десятий ці дві речі (особливо концерт!) стали одними з моїх улюблених класичних музичних творів.
Тоді з давно забутих вже причин мені не вдалося піти на концерт, але вдалося надолужити зараз. І це був такий чудовий вечір!
Піаністка українського походження Катерина Тітова, яка мешкає в Німеччині, була прекрасна. Я чув дуже багато виконань цього концерту (включно з піаністом-автором, який грав у якомусь дивовижному темпі), і це було одним із тих кращих. Так склалося, що я знаю напамʼять кожну його ноту, і мені здалося, що вона пару разів не попала, і на трубі фінал можна було зіграти трошечки чіткіше (я одного разу чув таке виконання цієї партії на трубі, ніби грав робот у хорошому сенсі цього порівняння - на жаль, зараз точно не згадаю, де), але це нічого крім придирань. Ще придирання - можна було трохи гарніше бути одягненою. Але чого це я...
Так от, той фінал, якщо його технічно ідеально зіграти, приносить багато музичного щастя. І зігратий він був на 95% ідеально.
Перечитав попередні два абзаци і стало трохи соромно, що людина, здатна зіграти три акорди на піаніно і два на гітарі, критикує класичних професійних музикантів. Але враження є враження.
Потім рояль забрали, диригента посунули ближче до залу, і ми попливли хвилями пʼятої симфонії. Було так добре закрити очі і слухати цю таку знайому, але, як завжди на концертах, по-новому зіграну музику. Я почув багато звуків, на які ніколи не звертав уваги (арфа? не знаю точно, не було видно), і це було дуже класно і цікаво. Фінал мені трохи більше подобається зіграний швидше, як це робив Леонард Бернстайн, але справа смаку. Сліз так і не стримав. Я не можу стримати сльози в кінці цього твору.
У філармонії (я вже давно там не бував) забрали ближчу до сцени половину стільців і поставили у шаховому порядку банальні стандартні чорні - ймовірно, як карантинний захід. Виглядає і відчувається так собі.
Деякі музиканти грали в масках. Цікаво, що роблять обережні до коронавірусу духовики?
Під час концерту я задумався про те, як класно, що людство, цивілізація створили такі речі, як музика, музиканти і філармонії. Які ми щасливі мати можливість піти на такий концерт. І як важливо все це берегти в цивілізаційному сенсі. Дуже тупий абзац вийшов, але це мені просто важко в слова запхати якісь доволі тонкі почуття, що мене наповнили десь посеред симфонії.
Ведуча багато розповідала про стосунки Шостаковіча з радянською владою, і закінчила представлення симфонії якось так: "Четверта частина має звучати радісно, але насправді це вимушена, показова радість". Мені не все одно, які в Шостаковіча були стосунки з владою. Але людина, що не чує щирої, чистої радості і щастя в фіналі його пʼятої симфонії, не має серця.
Паразити [Пон Чжун Хо] - 2019 (фільм)
Мова: українська
Закадровий переклад
IMDB
Wiki
Це мав бути дуже, дуже крутий фільм із трьох причин: Пон Чжун Хо - це режисер "Спогадів про вбивство", одного з найкращих фільмів, що я бачив; не кожен неамериканський фільм виграє Оскар за найкращу картину; хайп був просто аномальний.
Мав, та не став.
Першу половину я дивився і думав: це крутий корейський фільм чи тупа французька комедія? А друга мені більше здалася подібною на дешевий трешачковий хорор. І в усе це вплутана якась соціальна філософія і романтика стосунків сина та батька. Тільки нічого з цього для мене не спрацювало. Бо - кетчуп на салфетці і засмучена морда алкаша, що примусили господиню звільнити працівницю? Ну серйозно? Всі ці ховання під столом? Це в кінці кінців комедія чи фільм з претензією на серйозність і глибину? І - ні, в даному випадку поєднати це не виходить.
Цілком можливо, що я просто затупий для геніальності цього фільму і його глибини. Що треба розуміти абсурдність деяких моментів, що режисер додав її спеціально. Усвідомлюю, що фанати "Механічного апельсина" (чомусь саме він мені згадувався під час чергової сцени, якої не могло бути в реальному житті) дивляться на мене звисока. Що ж, я на них теж.
Соціальний аспект фільму нецікавий і передбачуваний. Так, бідним бути фігово, бідних шкода. А багатим бути класно. Чи могли ті бідняки щось робити, щоб бути трохи багатшими? Я не знаю... Але так виглядало, що про це сказано мало не прямою мовою. Ні, вони не могли мати такий будинок. Але вони могли вкласти трохи праці, щоби жити трохи краще.
Філософсько-романтичні розмови сина та батька просто ні в тин ні в ворота. Мабуть, їх має бути шкода, але ні. Навіть уся моя емпатія, що часто заважає мені в житті, не дає відчути до них симпатії.
Так розумію, що покладання каменя в річку - це глибокий символізм. Тільки це було подібніше на якусь насмішку. А може, це й була насмішка? Може, режисер гнав собі цілий фільм? Якщо так - то він заплутав геть усіх.
Можливо, саме соціальна проблематика стала однією з причин для Оскара. Що ж, у США зараз своя повістка дня, це їхні справи. Тільки зі соціальною проблематикою бувають і кращі фільми.
Ну і логічність сюжету... Чому вона впустила тіпіху в дім, вона не могла сказати їй прийти, коли буде господиня? Для чого вони зібралися бухати в тому домі, вони настільки тупі, що не подумали, скільки всього може піти не так? Яку нафіг поліцію вона збиралася викликати в підвалі, якщо після того з величезною долею ймовірності про все дізналися б господарі? Важко було домовитися з побратимами за нещастям? Чи це власне суттєво було - показати, що ця сім'я не має особливої симпатії до собі подібних?
Пишуть, що батько вбив господаря будинку, бо той показував свою зверхність до бідних огидою до запаху вбивці. Але я цього моменту не догнав взагалі. Коли він закривав ніс - я не розумів, чому, думав, може, той чувак у підвалі зігнив весь абощо... Чому за це треба вбивати?
Я не кажу, що це поганий фільм. Але мені здалося, що таких фільмів сотні. Я не побачив у ньому нічого особливого і не дуже радив би комусь його дивитися.
Не вжив у цьому тексті жодного імені. Мені не виходить запам'ятовувати корейські імена. Може, мені не завжди виходить і корейські фільми розуміти?
To Your Scattered Bodies Go [Philip José Farmer] - У свої зруйновані тіла поверніться [Філіп Хосе Фармер] - 1971 (книга)
Мова: російська
Російська назва: "В своих разбросанных телах исчезнуть"
Переклад: ?
Wiki
Ця книга, лауреат Х'юґо 1972 року (чому я, власне, і знайшов її колись десь на OLX), - прекрасний приклад того, як можна взяти чудесну ідею і зафакапити її через, ймовірно, банальну недостачу письменницького хисту.
Всі люди, які коли-небудь жили на Землі, воскресають у дивному світі, що живе за власними правилами. Мабуть, це чийсь великий експеримент, мета якого - подивитися, що з цього вийде.
І це все написано трохи поверхнево. Уявити складно, що з цієї ідеї зробили би якісь умовні Стругацькі, якби взялися за неї. Але Фармер зробив щось дуже плоске та неглибоке, і цю книгу за власне мілкістю персонажів і глибиною сюжету можна порівняти з попереднім лауреатом Х'юґо, 1971 року - Ларі Нівеном і його "Світом-Кільцем". Це різні книжки, але якось по-однаковому ніякуваті.
Після дуже крутого початку Фармер примушує читача уявляти собі голих безволосих людей, які прокинулися зі смерті і пробують жити далі. Але я не думаю, що люди поводяться так, як про це думає Фармер. Особливо - голі лисі у всіх місцях воскреслі представники всіх можливих епох гомо сапієнс. Я сумніваюся, що вони зразу роздупляються, що до чого і як бути далі.
Я не думаю, що представниця тупорилої лицемірної вікторіанської епохи може абсолютно безпроблемно ходити голою і в усіх місцях безволосою, але потім страждати всім своїм пуританським серцем через те, що потрахалася з головним героєм. І взагалі, чому і тут, і в Нівена жінки якісь такі убогі та ніякі? Тупо і сумно. Нема нічого менш цікавого від нецікавих жінок.
Прогноз від Фармера: "У 80-их всі почали перебувати голими на пляжах". Пророк від бога. Здається, у нього були якісь дивні стосунки зі сексуальністю загалом.
Я прочитав менше третини і більше не хотів. Кажуть, що далі трохи цікавіше, але цікавого занадто багато, щоби на нього чекати.
Окремо - про видання, яке мені потрапило до рук: це одна з тих неймовірних книг початку 90-их років, де чомусь не вказані перекладачі (чому?! може, бо переклад вкрали?) і які загалом виглядають якось дуже дивно. Зокрема, в цьому були помилки в англійській назві книги та в імені автора. На останній сторінці - анонс продовження, яке скоро вийде! - і яке нікуди вже не вийшло. Пострадянські 90-і - це тобі не в калюжу пукнути.
Після 1970 року й абсолютно башкозриваючої "Лівої руки темряви" лауреати премії Х'юґо не вражають.
The Human Body: Its Structure and Operation [Isaac Asimov] - Будова та функції людського тіла [Айзек Азімов] - 1963 (науково-популярна книга)
Аудіокнига
Мова: російська
Російська назва: "Популярная анатомия. Строение и функции человеческого тела"
Переклад: О. Сідорова
Начитка: Іріна Єрісанова
Щось наразі не щастить мені з аудіонаукпопом.
Є така штука як десяткова класифікація Дьюі - система класифікації книжок у бібліотеках за темами. Вона містить 10 категорій: філософія, техніка, мова, географія і тд. То Азімов видав книги у 9 з цих 10 категорій.
Ну тобто про геній Азімова ніхто не сперечається. І цією книжкою він його в черговий раз довів: я точно не знаю, але підозрюю, що далеко не кожен випускник медичного може описати людське тіло у таких деталях, додаючи інформацію про те, що всі ці назви означають грецькою, латиною і мовою ескімосів.
І це страшенно круто, але проблема в тому, що мені це не цікаво. Я сподівався на якусь таку інфу, від якої я буду казати "ну ні фіга собі!" і розказувати її на кухні дівчатам під час обіду. Натомість я слухав, як грецькою називається кожен хребець і кожна кісточка в черепі, а така інформація не подобається ні мені, ні дівчатам на обіді.
Мені, власне кажучи, складно зрозуміти, для якої авдиторії ця книжка була написана. Очевидно, що для студентів-медиків вона запримітивна (хоча я в цьому й не впевнений), а для простих смертних просто занадто детальна і трохи замало цікава.
Я послухав розділ про еволюцію, половину розділу про скелет, переклікав ще трохи, та й на тому закінчив.
Між іншим, Єрісанова, яку в художній літературі я не люблю, до такого цілком навіть пасує.
Сподіваюся, я ще колись натраплю в цій темі на щось таке, що сподобається.
The Leftovers [Damon Lindelof, Tom Perrotta] - Залишені [Деймон Лінделоф, Том Перротта] - 2017, сезон 03 (серіал)
Мова: англійська
IMDB
Wiki
Лінделоф не підвів. Він не повторив своєї помилки з Лостом, і кінець цього серіалу вийшов... Ідеальним? Це сильне слово, я не хочу його вживати, але краще мені підібрати зараз важко.
Кожну серію третього сезону я легко можу назвати витвором телевізійного мистецтва. Це було дуже, дуже добре - від перших кадрів першої серії до останніх останньої, від сліз жінки, що злізала з даху, до усмішки сивої і не дуже гарної, але все ще такої особливої Нори.
Австралія! Лінделоф мусить бути в неї закоханим.
Останні дві серії, звісно ж, вершина, але я би хотів особливо відзначити третю, де Кевін Ґарві-старший тусується на цьому кенгурушному континенті. Кожен кадр цієї серії - топ. Кожен. А коли мужик розказав про питання з близнюками і підпалив себе - я просто розлився по підлозі тоненькою плівкою.
А далі... Як можна зробити так, що в тебе сильніше б'ється серце, коли якась жінка не встигає на автобус? Неймовірно просто.
Розмова Мета з богом... Як же це було круто.
І скільки символізму в цьому серіалі! Я, звісно ж, не усвідомив його, думаю, процентів на 80. Але про цю абсолютно чарівну з усіх боків останню сцену думаю так: козлик - це цап-відбувайло, яким свідомо зробила себе Нора, і остаточно довела це, одягнувши намисто, що символізувало всі гріхи нашого світу. І вона лізла за тим намистом до козлика на високу гору - лізла, не зважаючи ні на що. Це була її Голгофа? Це була алюзія на іншу історію двотисячорічної давнини? Ймовірно. І тоді власне Нора була месією насправді, а Кевін так... Помічником. І козлик просто виходить з кадру - після того, як ми побачили чарівну Норину усмішку. Вона більше не хоче бути цапком. Вона відробила своє. Вона відпустила. І тоді до неї повертаються голуби зі звісточками.
Лінделоф: "Я на 100% знаю, чи правдива фінальна історія Нори".
Це серіал про віру. Вірити чи ні? Мабуть, ні... Але це не має великого значення, як би банально то не звучало. Нора не обов'язково мала пережити цю історію в реалі. Достатньо, що вона пережила її в своєму серці, і таким чином отримала своє відпущення. А тоді її знайшов Кевін.
І як же це круто з боку Кевіна - зробити вигляд, що нічого не було! Якось так романтично і гарно.
Нора! Персонаж, глибина якого пронизує всі серії від початку до кінця, і Кері Кун змогла бути Норою на всі сто. Деймон Лінделоф: "У Кері є неймовірна кількість розуму і глибини, і вона завжди транслювала це в Нору під час зйомок". Кожен із трьох сезонів закінчувався її словами. У першому вона тримає на руках дитинку і каже: "Дивіться, що я знайшла!" У другому - зустрічає Кевіна словами: "Ти вдома". А в третьому каже: "Я тут" - і усміхається до Кевіна.
Круто, що в останній серії розповілося про долю КОЖНОГО персонажа.
А як круто Кевін роздовбав атомними ракетами тамту реальність! FUCK YOU, PATTI!
Ще я не міг не звернути увагу на те, що душ у готельному номері для Нори перекликається з найкращим, що я бачив на екрані - останньою серією першого сезону Твін Піска і душем для Ліланда Палмера. Цікаво, чи Лінделоф про це колись думав.
Якщо зараз глянути на всі три сезони, то перший - зовсім інакший. Ймовірно, це пов'язано з тим, що він знятий за романом, а далі - вже чистий сценарій для серіалу. Ну і задоволення він, звісно, приніс менше від 2-го і 3-го, але вони без нього були би ні про що.
А скільки ж у цьому серіалі всяких класних штучок! Ось із Редіта: якийсь чувак пропонує Кевіну-старшому можливість поговорити з богом, і він в кінці кінців розмовляє з Кевіном-міжнародним кілером, але не пам'ятає про це, бо був обдовбаний в гімно.
І ще один коментар, з яким я дуже погоджуюся, на це раз з IMDB: "Я, безперечно, не розумію що і чому відбувається, але дивитися це все ще приносить неймовірне задоволення, і це, мабуть, те, що для мене важливо: я змирився з тим, що мені не обов'язково розуміти все, особливо - в цьому серіалі".
Серцем цього твору мистецтва була історія любові?
Я сподіваюся, що в Лінделофа ще багато попереду.
Я дуже щасливий, що подивився цей серіал.
Мені здається, що ці останні кадри з козливом і пташками могли бути найкращими кадрами, які я бачив.
Brooklyn Nine-Nine [Dan Goor, Michael Schur] - Бруклін 9-9 [Ден Ґур, Майкл Шур] - 2013 - 2021 (серіал)
Мова: англійська
IMDB
Wiki
Я не думав, що сіткоми бувають такими поганими.
У цього серіалу високий рейтинг, я давно не дивився сіткомів і вирішив знайти щось смішне для відпочинку. Не знайшов.
Мені здається, це навіть постаратися треба, щоби було настільки тупо.
Тіп вилазить з намету в піжамі і це типу смішно? Інший тіп розстрілює манекен у магазині і це смішно?
Тіпіха якось огидно танцює без жодної на те причини, а мене крінджить.
Шеф - чорний гей зі зовнішністю військового в відставці. Мабуть, це теж має бути десь смішно, але це так по-дебільному.
Персонажі не викликають жодної симпатії, взагалі ні один.
Майкл Шур був одним із творців шедеврального (може, за винятком пізніх сезонів) американського "Офісу", і як він міг зробити таке - не ясно. Актори теж ніякі, головний - особливо, він намагається бути смішним, і в нього дуже погано виходить.
Під час четвертої серії я зловив себе на тому, що згадую, як Едді дивився на сплячого Чендлера, і ржу з того. Це був єдиний раз, коли я посміхнувся протягом цього епізоду. Після нього дружина запитала: "Ти хочеш дивитися ще?" Я сказав, що ні.
Ймовірно, колись будуть кращі серії. Але я про це вже не дізнаюся. В кінці кінців, серіали повинні якось підсаджувати тебе на гачок не з третього сезону.
Жахлива туфта.
Subscribe to:
Posts (Atom)